Вірші про первоцвіти для дітей – Всеукраїнський портал Anelok

Вірші про перші весняні квіти для малечі. Також на нашому сайті є чудові дидактичні ігри про весну для дошкільнят! Завантажуйте миттєво та виховуйте малят розумними особистостями!

Первоцвіти

У проміннях сонця ніжних
Край веселого струмка
Білий, росяний підсніжник
Раптом блиснув з-під листка.

Отакий малий неначе,
Ледь прокинувся від сну.
Тихий-тихий, а одначе,
Він привів до нас Весну.

(В. Бичко)

Я блакитні очі маю

Я блакитні очі маю,
Здавна проліском зовусь.
В лісі першим розцвітаю,
Навіть снігу не боюсь.

(М. Познанська)

Ще спить земля солодким сном

Ще спить земля солодким сном.
Ще трави сплять в краю лелечім.
А десь під снігом, за бугром,
Підсніжник розправляє плечі.

До сонця тягне пелюстки
Крізь сніг, і вітер, і морози.
Він промовляє: «Я живий!
Весну стрічайте на порозі!»

(Л. Заїка)

Тендітні проліски блакитні

Тендітні проліски блакитні,
Такі ви милі і тендітні,
Немов дзвіночки весняні,
Гойдаєтесь серед снігів.

Ще холод ходить сонним гаєм
І сніг вас часом укриває,
Та ви всміхаєтесь. Чудні.
Радієте своїй весні.

(Л. Заїка)

Визирнули крокуси із землі чарівні

Визирнули крокуси із землі чарівні:
Білі, жовті, сині й голубенькі дивні.
Ще земля холодна, не росте нічого,
Бо тепла так мало, тепла чарівного.

А для квітів простір, тепла вистачає,
Їх весняний вітер ніжно зігріває.

(Н. Красоткіна)

Перші квіти

Ще довкола сніг лежить,
Та природа вже не спить.
Пробиваються з землі
Перші квіточки малі.

Показав голівку ніжну
Молодесенький підсніжник.
Знову проліска блакитна
Посміхнулася привітно.

Мати-й-мачуха у жменьках
Несе промені жовтенькі.
Тішать очі первоцвіти,
Пахнуть веснонькою квіти.

(Наталя Карпенко)

У весни солодкі потягусеньки

У весни солодкі потягусеньки,
Дочекалась квіточка весну.
Промінець мізинчиком тонюсіньким
Пробудив підсніжники зі сну.

Прокидайся! Снить хлібами полечко
І гніздечком пташечка мала.
Прокидайся! В небі світить сонечко,
І береза кіску заплела.

(Наталя Карпенко)

Пролісок

Пролісок тендітний
Сонце зустрічав,
Віченьки блакитні
Вгору підійняв.

Сонце привітало
Квіточку ясну,
Щиро обійняло
Зірку весняну.

Ряст свою чуприну
Висунув надвір.
Заховав перину
Крокус і підбіл.

Сон-траві не спиться,
Змив потічок сни.
Сіли на травицю
Промені весни.

(Наталя Карпенко)

Я — пролісок синенький

Я — пролісок синенький,
І перший на весні
Сказати вам раденький:
«Кінець! Кінець зимі!»

З-під снігу мій листочок
До сонця простягну
І ніжний мій дзвіночок
Вітатиме весну.

(К. Перелісна)

Проліски
Вночі, коли лиш вітер віє,
Природа ніжні квіти сіє,
Краплини неба розквітають,
Блакитні очі відкривають
І дивляться, щасливі, в небо,
Яке дарує світло щедро.
Цей килим ясною весною
Несе нам почуття прибоєм,
Які розлились теплим морем,
Щоб ми забули смуток й горе.
(Ната Гончаренко)

Пісня проліска
Я – перша квіточка весни,
Я – пролісковий цвіт,
Я пережив зимові сни
І знов родивсь на світ.
У мене очі голубі,
Такі, як неба синь.
Росту між кленів і дубів,
Люблю і сонце, й тінь.
Зелені рученьки мої
Листочками зовуть.
Я полюбив ліси й гаї,
Живу я здавна тут.
І вірю: люблять всі мене,
Як весну золоту,
Бо знають, що зима мине,
Коли я розцвіту.
(Марія Познанська)

Пролісок
Он пролісок, як клаптик неба,
Росте на вітрові такому.
Йому тепла і сонця треба,
І ґрунт, щоб втриматись на ньому.
(Надія Красоткіна)

Пролісок
Біленькою голівкою,
Піднявшись над травинкою,
Маленький ніжний пролісок
До сонця підроста.
І тягнеться листочками
Над гучними струмочками,
Неначе промінь сонячний,
В блакитні небеса.
(Олександра Барановська)

І проліски, і небо шле блакить
І проліски, і небо шле блакить,
Навіть негода виглядає весну,
Синички флейта за вікном звучить,
Сади вже сонце в’яже перевеслом.
На підвіконні примостився кіт
Примружив очі — бачить сни весняні,
Проклавши перший з вирію свій слід
Шпаки співають пісню про кохання.
Вербові котики розгладжують свій пух
І виглядають — просяться в букети,
А чорний ворон примостивсь на сук
Та слухає шпаків пісні-куплети.
Всміхаюся: «Це сон, чи то мана…?»
У закутку де сонечко спинилось,
Метелик свої крильця розмина
Весна прийшла, чи теж йому наснилась…
(Галина Грицина)

Ряст
Квітки весни ці веселкові;
Барвисті – як сама весна.
В стеблинки з сонця і любові
Всю землю, всюди одягла.

У синіх китицях, бузкових,
Широких рястових морях.
Зібралось небо мов додолу
Гуляти лісом по стежках

І білий ряст, немов нитками
Плете вінки поміж дерев.
Радіє. Що весна настала –
Цвіте чарівно в ній тепер.

І скрізь, навколо, лоно рясту;
Лиш нові, ніжні кольори.
Вкрашають ліс просторо, рясно
Тендітні стебла догори.

Безмір’я квітів кольорових,
Весняне сонце, шум квіток.
Мов ніжне серце у любові –
Потоне пліт сумних думок
(Андрій Гагін)

Крокуси у Закарпатті
У Закарпатті – славнім краю,
Пустились крокуси у біг.
Вчорашня пустка стала раєм,
Ґрунт фіолет ввібрав і сніг.

Свої серця гарячі світу
Відкрили вісники весни.
Вивели радість на орбіту –
Ту, що вчорашні гріла сни.

Кут, що набрав у вид принади,
Люд атакує, мов метро.
Красу очима різьбить, радо
(Любов Пікас)

Крокус
Гарно, тепло у садку,
Снігу вже немає…
Із-під листя у кутку
Крокус виглядає.
Наче золотом горять
Пелюстки жовтенькі,
І листочки мерехтять,
Ніжні, зелененькі.
(Катерина Перелісна)

Крокуси
Весняні барви
Весело крокують,
Дарують нам
Радість і тепло.
Притихлими крокусами
Фокусують і сяють,
Як небесне тло!
(Віктор Варварич)

Визирнув підсніжник під вікном у мене
Голівонька біла, листячко зелене.
Холодно повсюди, ще сніги біліють…
Квіточки тендітні ніжно серце гріють.
Визирнуло сонце, квіточки всміхнулись
І до неба вгору зразу потягнулись.
А сніги знітились, збігли ручаями —
Це весна чарівна вже зустрілась з нами.
Звеселіло серце, засвітились душі,
Засміялось сонце і немає стужі.
На тепло й на світло вже день повертає
А весна так любо всіх нас пригортає.
(Надія Красоткіна)

У промінцях сонця ніжних
У промінцях сонця ніжних
Край веселого струмка
Білий, росяний підсніжник
Раптом блиснув з-під листка.
Отакий малий неначе,
Ледь прокинувся зі сну,
Тихий-тихий, а одначе
Він приніс до нас весну.
(Діана Безносенко)

Підсніжник
Зима потроху відступає.
Вже березень набрав скрізь силу.
Природа швидко оживає —
Весну чекає любу, милу.
Місцями сніг ще залягає…
Білозеленим списом гострим
Він чахле листя протикає —
Морозу не боїться зовсім.
В зеленій шапці, личко біле,
Висока ніжка й руки – листя.
Мов озирається несміло,
Стоїть, не рухаючись з місця.
Підсніжник наш – це перша квітка
У лісі чорнім проростає!
Дорослим радість, радість діткам!
Чи є хтось, хто його не знає?
Всі знають й люблять його дуже.
За нього хочу заступитись:
Не стане скоро його, друже,
Якщо завчасно не спинитись!
Я прошу вас, дорослі й діти,
Навіщо рвати їх без міри?
Любіть живими лісу квіти!
Без них життя в нас буде сіре.
(Пилип Тихий)